Україна у вогні

Сьогодні нікого не залишає байдужим суспільно-політична ситуація в Україні. Кількість поранених на Майдані з обох боків барикад вже вимірюється сотнями, вбитих — десятками. У хід пішли не лише гумові кийки, каміння, коктейлі молотова, а й вогнепальна зброя. Медики не встигають надавати допомогу покаліченим. Провокатори блокують рух «швидких», б’ють та підпалюють машини. Протистояння між мітингувальниками, правоохоронцями та «беркутівцями» вийшло далеко за межі Майдану та вулиці Грушевського. У вогні палають вулиці Садова, Інституцька, Шовковична… Горять адмінприміщення, офіси, магазини. З вівторка не працює метро, заблокований рух на дорогах столиці, не ходять електрички. Майже усі садочки та школи, розташовані у центрі столиці, зачинені.

Акції протестів з новою силою піднялися майже в усіх містах країни. Не виняток і наше місто (на фото). На щастя, малинський Майдан проходить мирно лише з революційними закликами та піснями. Про те, що чекає нас і наших дітей завтра, страшно навіть подумати. Війна, розруха, безлад, безробіття, затримка зарплат і пенсій… А опозиціонери далі продовжують закликати людей будь-яким методами та силами, будь-якими шляхами їхати до Києва, підніматися на боротьбу. «Вперед, на штурм! Борітеся і поборете!», — закликає Тягнибок. «Якщо пуля в лоб, то нехай пуля», — звертається до мітингувальників Арсеній Яценюк. Але де діваються ті вожді, коли протестувальники вступають у сутички з «беркутівцями»?

Сьогодні триває боротьба за владу між різними кланами, але робиться усе це руками звичайних людей, мовляв, боріться за краще життя. Але чи стане те життя кращим після масових вбивств, спаленої столиці, захоплених будівель, штурму урядового кварталу та й зміни влади у цілому?

Вибір силового сценарію може стати кінцем української держави, — висловив свою думку в інтерв’ю «Голосу Америки» професор політології Олександр Мотиль. Зло завжди породжувало зло, на кожну силу знаходилася інша сила.

 Тож чи не час задуматися над тим, чи варто перетворювати Україну на Лівію, Єгипет, Югославію, проливати кров українців, розпалювати громадянську війну, вводити у протистояння брата з братом, батька з сином?

Хіба люди, в яких є робота, заробітна плата, їдуть до Києва? Можливо, й їдуть, але це одиниці. Більшість, на щастя, розуміє — для того, щоб завтра отримати зарплати та пенсії, потрібно йти на роботу, сплачувати податки. А якщо й змінювати владу, то законним шляхом — на виборах!

Люди, схаменіться! Це треба зробити вже сьогодні, бо завтра може бути пізно, завтра може просто не бути!