Сільські маршрути перевізники обминають

— Знову до Зибена автобус не ходив більше місяця, — жалілася нещодавно жителька села Тетяна К. — Тільки минулої п’ятниці та у вихідні відновив роботу. Але ж життя у Зибені не завмирає ні на день, ні на місяць. І на базар поїхати треба, бо в селі магазин закрили, і в лікарню, і на роботу в Малин селяни добираються, і на навчання. Добре тим, у кого свій транспорт є, а безколісним селянам  як до райцентру добратися?

Не краща ситуація і в інших населених пунктах Малинського району. Приміром, торік перевізники покинули маршрути «Малин-Яблунівка», «Малин-Мар'ятин», «Малин-Сичівка», «Малин-П'ятидуб», «Малин-Будилівка». Перевізник Умінський Є. А. у травні минулого року розірвав договір на право обслуговування пасажирів на автобусних сполученнях «Малин-Писарівка через Ксаверів», «Малин-Писарівка через Заліски», «Малин-Рудня Калинівська.

За словами начальника управління праці та соціального захисту населення РДА Людмили Салюк, зараз деякі з цих напрямків знову обслуговуються перевізниками. Та чи надовго?

— Більшість сільських маршрутів, особливо віддалених, перевізники з часом залишають, — розповідає Людмила Марківна. — Через бездоріжжя і малу кількість пасажирів підприємці не хочуть їхати на «край географії». Не раз бувало, що автобус прямує з Малина до Морозівки, а звідти повертається назад, не заїжджаючи у дальні села, передбачені маршрутом, — Рутвянку, Свиридівку, Вишів, П'ятидуб. Але ж і там живуть люди, нехай два чи три чоловіки. І про їх також потрібно пам’ятати. Не всім же обслуговувати «козирні» напрямки на Київ та Житомир, потрібно й у села їздити. Якби, можливо, держава вчасно та в повному обсязі повертала підприємцям гроші за обслуговування пільгової категорії пасажирів, то ситуація з перевезенням була б не така складна. Однак грошей у держбюджеті на такі цілі не вистачає. Більша частина коштів, направлених на Житомирську область, іде на утримання КП «Житомирське трамвайно-тролейбусне управління», а районам залишаються крихти від того буханця.

Як стверджує Людмила Салюк, торік за надані послуги по перевезенню пільговиків автомобільним транспортом підприємцям з держбюджету було виділено лише 102,9 тисячі гривень при потребі 960 тисяч. Цьогоріч ця сума ще менша — 80,9 тисяч.

Така ж картина і з обслуговуванням пільгової категорії пасажирів, які їздять залізничним транспортом. У 2013 році залізничникам було виділено 71,8 тисяч гривень субвенції за перевезення пільговиків, у 2014-му — 78,5. А цього вкрай мало.

— Зараз ми по вуха погрузли у боргах перед перевізниками, — продовжує Людмила Марківна. — Дійшло до того, що ми змушені судитися із Південно-Західною залізницею через заборгованість за обслуговування пільгових категорій населення. Чим усе це закінчиться?

На думку Людмили Салюк вихід із ситуації лише один — повернутися до концепції державної програми розвитку автотранспорту, згідно з якою перевізники не залежатимуть від державних субвенцій за безкоштовне перевезення пільговиків, оскільки програмою передбачено адресну виплату коштів громадянам, які користуються правом на пільговий проїзд.

— Таким чином за проїзд у маршрутці чи електричці платитимуть усі, а перевізникам буде вигідно обслуговувати й найвіддаленіші маршрути, — підсумовує Людмила Марківна.