ПИТАННЯЧКО

КУДИ ПОДІЛИСЯ КАМЕРИ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ З ВИБОРЧИХ ДІЛЬНИЦЬ?

     Під час голосування на цьогорічних президентських перегонах, завітавши на виборчу дільницю, почала оглядатися у пошуках пильного ока веб-камер. Більш як два роки тому на парламентських виборах вони через супутниковий зв'язок транслювали в інтернет усе, що відбувалося на дільниці ― від підготовчого засідання комісій і до остаточного встановлення результатів. Такий всенародний контроль мав запобігти фальсифікаціям і порушенням законодавства.

     Пригадую, як восени 2012-го виборці селища Чоповичі зібралися на збори біля приміщення, де розміщувалася дільниця. Сюди якраз приїхали і браві хлопці встановлювати обладнання для відеоспостереження. Місцеві жителі дивувалися, розпитували, скільки коштує ця диво-техніка. Майстри багатозначно переглядалися, а людям відповідали коротко: «Ой, дорого».

     І, напевне, добре, що не уточнювали , в що обійшлася забаганка нардепів та урядовців узяти під пильний контроль виборчий процес. Бо селяни, що якраз тоді добивалися виплати своїх кровних за здане молоко, напевне, обурилися б, якби дізналися, що один такий всюдисущий прилад коштує 1800 доларів. Усього на минулих парламентських виборах встановили 34 тисячі веб-камер. А щоб обладнати ними дільниці, Україною роз’їжджало більш як 240 автомобілів, кожен із монтажною бригадою у складі 2–3 фахівців. Загалом із держбюджету виділили на цю справу один мільярд гривень.

     З того часу про відеоспостереження за ходом голосування більше ніхто не згадував. Коли напередодні цьогорічних президентських перегонів запитала голову однієї з дільничних комісій, де поділися веб-камери, вона пояснила, що після парламентських виборів їх одразу поздавали. Куди відправили прилади далі ― невідомо. Може, тепер правоохоронні органи поцікавляться, у чию кишеню перекочував отой мільярд гривень державних коштів, призначених на відеоапаратуру і супутникові антени, які прослужили демократичному волевиявленню лише кілька днів?