Початок останньої у 2013 році сесії районної ради нагадував справжній саботаж. Не дивлячись на те, що у четвер, 26 грудня, народні обранці мали розглянути три питання, одне з яких надважливе — виділення грошей на заробітні плати освітянам та соціальним працівникам терцентру, до сесійної зали завітало лише два десятки депутатів. Не набралося кворуму й через годину. Тож замість того, аби вирішувати проблеми громади, присутні в залі народні обранці, працівники райдержадміністрації, зокрема начальник районного відділу освіти Віталій Коробейник, узялися обдзвонювати «прогульщиків».

— Дивись, громадо, на тих, кого обрала, і «радій», — не втрималася, зазирнувши до сесійної зали, заступник голови районної ради Валентина Шатило. — Це засідання ще раз показало, хто є хто, і чиї інтереси відстоюються у першу чергу.

Певно, у читачів виникне запитання: хто, кому й що хотів довести цим саботажем? За відповіддю далеко ходити не треба. Варто було лише зазирнути до сесійної зали о 10-й годині, потім — об 11-й і о 12-й.  І все стало б ясно, як білий день.

По-перше, більшість відсутніх на сесії депутатів — «народники». Не було на засіданні і їхнього командира, голови районної ради Миколи Савченка. Коридорами райради того дня ходили чутки, що Микола Іванович буцімто захворів і через недугу не з’являвся на роботі вже більше місяця. Може, в бойкоту звідси й ноги ростуть? Не видно було серед присутніх у залі й більшості представників групи «Рідна Малинщина». На тлі цих подій навіть назва самої групи виглядає смішно. Як може бути Малинщина рідною, коли проблеми жителів тієї Малинщини народним обранцям до фені? 

По-друге, як розповіла заступник голови райради Валентина Шатило, котра цього дня мала головувати на сесії, попередньо усіх народних обранців було повідомлено, що у четвер, 26 грудня, о 10-й годині відбудеться сесійне засідання. Однак через кілька годин депутати отримали від містера Х інше повідомлення — сесії у четвер не буде. І чомусь другий телефонний дзвінок надійшов саме до «народників», яких у райраді більшість. І відсутність яких, звичайно, не дала б можливості назбирати кворуму для проведення сесії.

Складається враження, що просто комусь було б вигідно, аби сесія не відбулася, а освітяни та соціальні працівники терцентру залишилися перед Новим роком без заробітної плати. Кого б тоді звинувачувала громада? Відгадайте з трьох разів. Звичайно, владу, Ободзинського, його команду. А Микола Іванович вийшов би сухим із води. Ще й руки потирав би, мовляв, а що я? Я хворів. Ще й заступника свого звинуватив би в тому, що вона без свого начальника ні на що не здатна, навіть сесію провести не змогла.

Дивну й смішну роль посланця цього разу відіграв радник Миколи Івановича — Михайло Левковець. До початку сесії він, немов привид, ходив коридорами райради і час від часу комусь телефонував, нервово шепочучи у слухавку, скількох депутатів не вистачає для кворуму, хто прийшов, а кого привезли на засідання. Можливо, телефонна розмова відбувалася саме з таємничим містером Х? Інакше чого було б ховатися по кутках?

Здивувало й те, що серед присутніх депутатів не було педагогів, доля яких мала б вирішитися на четверговому засіданні. Хто і що могло так налякати вчителів? Не менш дивним є й той факт, що майже у кожного відсутнього на сесії народного обранця була на те «поважна» причина, так би мовити «алібі». Хоча дехто з «народників» у четвер о 10-й годині спокійнісінько прогулювався центром міста.

Коли ледь-ледь у сесійній залі набрався кворум, і депутати вже зітхнули з полегшенням, що сесію врешті-решт можна розпочати, у невідомому напрямку зник один із нелогічно присутніх на засіданні депутат Народної партії Олександр Сітайло. Можливо, молодому і ще не зовсім досвідченому але добре підкованому колегами по партії народному обранцю і дійсно прикортіло вийти на перекур, однак після того перекуру Сітайло чомусь так і не повернувся до сесійної зали. Певно, теж працював за заздалегідь продуманою схемою: немає кворуму, сиджу у залі, а назбиралося 28 депутатів, то одразу — навтьоки.  На щастя, зникнення Сітайла не завадило таки розпочати сесію. Під’їхали депутати з Чопович, Гранітного.

Збираючись на засідання дві години, народні обранці розглянули і прийняли рішення з трьох питань порядку денного за півгодини. Проголосували за внесення змін до районного бюджету на 2013 рік. Швиденько опрацювали й наступні два питання: про затвердження розпоряджень голови районної ради та затвердження переліку закладів культури базової мережі Малинського району.

От і все. Здавалося, нічого особливого й не сталося. Просто сесія райради черговий раз довела, що у депутати сунуться здебільшого люди, щоб, у першу чергу, захистити свій роками вибудуваний бізнес та зароблений капітал. Прості смертні, яким немає чого втрачати, і за плечима яких немає ніяких ТОВ та ПП, у депутати не йдуть. А якщо і йдуть, то знову ж таки, аби зберегти за собою хорошу посаду.

А як же інтереси громади? Остання у 2013 році сесія райради показала, до якого місця і кому та громада.

До речі, як тільки Малинський район пасе задніх у рейтингах, то тільки лінивий не тицяє пальцем у керівника РДА, мовляв, он як працює. А тільки-но цьогоріч Малинський район опинився на другому місці у рейтингу серед інших районів і міст області, то комусь ой як закортіло зіпсувати ці показники. Щоб потім на всю Житомирщину говорили, що Малинський район єдиний має заборгованість по заробітній платі.

От і дивись тепер, громадо, кого обираєш. А обравши, не шкодуй, бо бачили очі, що чи кого вибирали.