Скоро пожежі гаситимемо… шапками

Після пожежі на старій базарній площі про рятувальників 13-ї ДПРЧ чого тільки не говорили. Звинувачували пожежників у тому, що буцімто вони довго прибували на виклик, нарікали на відсутність води в автоцистернах, продірявлених рукавах, низький тиск у шлангах. А дехто зі свідків пожежі навіть умудрився підмітити, що хлопці, котрі гасили полум’я, ризикуючи власним життям, були «під мухою».

— Ось так нам дякують за нашу роботу, — з сумом констатує майор служби цивільного захисту 13-ї ДПРЧ Євген Миколайович Возний. — І ніхто перед тим, як звинувачувати, навіть не поцікавився, якими силами нам вдалося спочатку локалізувати, а потім і ліквідувати пожежу. Наші хлопці на виклик «Аварія» спрацювали оперативно. Прибули у частину за 15-20 хвилин, хоча, згідно з правилами збору особового складу, пожежникам, які проживають у місті, на збір дається година, а тим, хто мешкає у селі, — дві. Перший автомобіль виїхав на пожежу о 20.52, другий — о 21.00 і третя, резервна машина, прибула на місце пожежі о 21.16. Однак людям, чиє майно згорає з кожною секундою, це тяжко пояснити.

Ось так слово за слово та й вкотре розговорилися про будні рятувальників. А вони у них дійсно нелегкі. І як страшно не було б про це говорити, але, схоже, побоювання Возного стосовно того, що незабаром пожежі доведеться гасити шапками, дійсно можуть стати реальністю.

Допоки грім не гряне, мужик не хреститься

Саме це прислів’я сьогодні — краща характеристика того, що сталося останніми днями у 13-й ДПРЧ. Лише після пожежі на старій базарній площі Житомир забезпечив рятувальну частину пальним. А хіба раніше в обласному центрі не знали, що наша пожежна служба, на допомогу якої ми розраховуємо і якої часом ніяк не можемо дочекатися, мусить ходити з простягнутою рукою і випрошувати пальне у всіх, хто може надати його благодійно чи за покликом сумління? Невже для чиновників, котрі сидять у високих, теплих і зручних кріслах у Житомирі, й досі залишається невідомим фактом те, що на один виїзд пожежної машини у середньому йде до 100 літрів пального? А скільки разів доводиться виїжджати упродовж тижня, місяця?

На все одна відповідь — грошей нема

Не краща ситуація і з технікою. Судіть самі. Наймолодшій машині в автопарку рятувальної частини — 27 років (!). Тобто вона вже тричі відслужила, оскільки норма служби становить 10 років. Про нові машини пожежники можуть лише мріяти, що вони успішно й роблять, бо знають — грошей на нові авто ні в міському, ні в районному, ні навіть у державному бюджетах немає. Більше того. Коштів нема не лише на оновлення автопарку, їх не вистачає і на утримання особового складу 13-ї ДПРЧ.

За словами Євгена Возного, зараз у частині варту несе одне відділення, а це всього чотири людини: начальник караулу, два пожежники та водій. На пожежній машині другого виїзду чергує лише водій. Хіба можна з таким штатом виїжджати на гасіння масштабних пожеж, такої, як на старій базарній площі? Що могли зробити чотири рятувальники, коли по їхньому прибуттю полум’ям було охоплено вже близько 75 відсотків покрівлі над магазинами?

— Для міста обласного значення, яким є Малин, варту повинні нести два караули, — переконаний Євген Миколайович. Ось, приміром, у Коростені чергують два відділення.

Але ж ми не Коростень… У нас навіть гасити вогонь нічим, хоч річка під носом. Під час приборкання вогню на старій базарній площі п’ять тонн води, які містилися в автоцистерні, були використані за перших 10 хвилин. Тож перед рятувальниками постало питання, де набирати воду, адже ні під’їзду до Ірші немає, ні пірсу, майже усі гідранти в центрі міста несправні.

— Поблизу універмагу гідрант не працює кілька років, — говорить Євген Возний. — Біля райвійськкомату зірваний шток. Добре, що хоч біля другої школи можна було поповнити запаси води. Звідти ми через дорогу кинули магістральну лінію і таким чином змогли забезпечити цистерни водою. Однак все одно додатково задіяним пожежним машинам довелося їздили по воду на фабрику та до Ірші. А все тому, що тиск води у рукавах був низький, оскільки всі наявні магістральні мережі продірявлені. Ще більше дірок з’явилося у рукавах після того, як по них поїздили машини. Невже водії, рухаючись по вулиці Кримського, не бачили, що через дорогу від другої школи до старої базарної площі кинута магістральна лінія? Хіба не можна було проїхати по спеціально встановлених містках?

Навряд чи засобами однієї лише рятувальної частини — трьома автоцистернами — пожежникам вдалося б вберегти від вогню Будинок побуту та інші прилеглі до осередку пожежі приміщення. Тож добре, що на підмогу підійшли машини з ПОСП «Малинівське», ДП «Малинське лісове господарство», ДП «Малинський лісгосп АПК» та асенізаторна машина для підвозу води приватного підприємця В. Волосовського.

13-а ДПРЧ не живе, а виживає

— Сьогодні пожежна частина не живе, а виживає, — говорить Возний. — І тільки коли станеться біда, починають говорити, що треба збільшити особовий склад ДПРЧ, оновити автопарк, зробити запаси пального, закупити нові магістральні лінії… Але ж усе це треба робити вчасно і не лише рятувальникам, а й місцевій владі. Однак бачимо зовсім іншу картину — порятунок пожежної частини справа рук лише самих пожежників. Яскравий приклад тому — колишній керівник 13-ї ДПРЧ Микола Олексійович Охріменко. Свого часу він врятував від списання цистерну: на РЕЙЛі варили нову, аби тільки машина лишилася у складі автопарку пожежної частини. То й же Охріменко став ініціатором створення спеціальної рятувальної машини, яку за допомогою різних підприємств і підприємців обладнали й укомплектували усім необхідним: електростанцією, гідравлічними інструментами, бензопилою. Сьогодні через постійне і часте використання шланги високого тиску вийшли з ладу. Пожежні насоси ми добили ще минулої весни під час паводків, коли їздили викачувати воду з городів та подвір’їв.

Ось у такій реальності нині живе наша славна і, до речі, одна з найкращих в області, пожежна частина №13. Такі її будні…