Про «хохлів»-українців і фашистські заклики

Уже традиційно 42-а сесія Малинської міської ради шостого скликання проходила у районному Будинку культури, аби якомога більше людей могло взяти участь в обговоренні найактуальніших і найболючіших питань сьогодення нашої країни. На порядку денному було лише два питання: «Про суспільно-політичну ситуацію  в Україні» та «Про євроінтеграційні напрямки розвитку громадянського суспільства».

Спостерігаючи за тим, як наповнювався зал, на думку спав рядок із вірша «з журбою радість обнялась». Радісно було від того, що громада нарешті самовизначилася, стала активною і не боїться вголос заявляти про свої права. І зовсім протилежне почуття охопило від думки, що на попередню сесію міськради, де розглядали «медичне» питання, до РБК прийшло вдвічі більше людей.

Склалося враження, що, коли мова йде про закриття відділень у лікарні, то це торкається кожного з нас. Коли ж ідеться про розгін мирних активістів Євромайдану, про «беркутівців», котрі б’ють мітингувальників та роздягають їх на морозі, то це ніби десь там, у столиці, а ми, слава Богу, тут, у Малині.

Як на мене, то саме з цього місця одному з виступаючих депутатів і потрібно було розпочинати поділ людей на «хохлів», котрі тиць-миць і в гетьманах, та українців, справжніх патріотів. А потім не завадило б обранцю пильно поглянути у вічі своїм колегам-депутатам. Бо з якими б палкими та патріотичними промовами вони не виступали зі сцени, але й серед них є «хохли». Хтось із народних обранців у пошуках влади і керівного крісла встиг оббігати три-чотири партії, зокрема й у Партії Регіонів побував. А хтось із депутатів прямо на своєму робочому місці, в лікарні, умудрився розвивати власний бізнес, наживаючись на недугах хворих, переважно пенсіонерів

Дехто з присутніх на сесії у РБК на виступ однієї з депутаток іронічно зауважив: «Бачиш, яка справедлива, яка патріотка, а чи лікувала б вона майданівців з ураженими очима, якби їй не поклали гроші на стіл?».

Тому навіть з етичних міркувань цим обранцям не доречно було упродовж всієї сесії тицяти пальцями у малинських депутатів-регіоналів та в міського голову з гарячими висловами «ваші мандати у крові», «фашисти», «запроданці» і т. д.

Замість того, щоб вигукувати під шумок «встаньте, регіонали, покажіться, хай вас люди побачать», не зайвим було б і про своїх скелетів у шафі розповісти. Чомусь членам провладної партії не слабо було піднятися зі своїх місць, а от в окремих опозиційних депутатів, схоже, кишка тонка зізнатися у своєму псевдопатріотизмі.  

Уже з самого початку атмосфера у залі нагадувала фашистський режим: при виходах із залу стояли невідомі «молодчики», які час від часу «підігрівали» присутніх на засіданні закликами: «Виведіть своїх беркутівців із Майдану», «заборонити діяльність Партії Регіонів та Комуністичної партії». Свистом і вигуками «ганьба», «владу геть», «фашистів до страти» супроводжувалися виступи регіонала Сергія Карпенка та комуністки Світлани Іванової. І за тими вигуками лише половина присутніх у залі розіміла, що «беркутівців» на Грушевського привів не Карпенко, на якого з образами налетіли опозиційні сили. Не Іванова голосувала у Верховній Раді за закони 16 січня. Обох депутатів як і їхніх колег на легітимних виборах обрала громада. До того ж, не стільки за приналежність до тієї чи іншої партії, скільки за людські та ділові якості.

Про вовків в овечій шкірі розповів під час свого виступу депутат Микола Поліновський:

— Я з першого дня на Майдані. В Києві, Житомирі, Малині. І ось, що мене неприємно вразило. Вночі «до бочки» (так називають міні-Майдан у нашому місті) підійшло кілька «активістів», готових «після двох стаканів» штурмувати міську раду, офіси камінням закидати, палити приміщення. А вже наступного дня ці «герої»-службовці просили нікому й нічого не розповідати. Є, виявляється, серед нас і такі «патріоти»?

Виходить, що так. Як розповідають активісти Майдану у Малині, до бочки підходили й такі екземпляри, котрі «під мухою» готові були топтати квіти біля фотокарток загиблих. Чим вони кращі за «беркутівців»?

Спостерігаючи за тим, як окремі присутні у залі активісти, зокрема, й опозиційні сили, цькують мера, підливаючи масла у вогонь запитаннями на кшталт «ви готові скласти свій партбілет?», «Сергію Володимировичу, ви з народом?», думалося про те, що міського голову обирала вся малинська громада. І обираючи, знала, яких політичних поглядів він дотримується. До того ж, хоч мер у нас і провладний, але ж міська рада в цілому — опозиційна, оскільки із 40 народних обранців лише сім регіоналів. Тож і музика у Малині грає відповідна.

— Мені сьогодні найтяжче, — взяв слово міський голова. — Адже всіх нас у цьому залі зібрала біда. Ми — сила тоді, коли разом, коли думаємо однаково. Приклад тому — медична реформа. За це нас стали більше поважати. А щодо своєї партійності, то складається враження, що в ім'я крісла треба втратити совість. Маючи певну політичну приналежність, мені на 99 відсотків вдавалося знаходити спільну мову з усіма депутатами. Для мене як для міського голови всі жителі Малина однакові. І свою роботу я веду, поважаючи думку кожного. У підготовці до сьогоднішньої сесії участь брали депутати різних політичних поглядів. Рішення готувалися з урахуванням точки зору громади та опозиційних сил.

— Для тих, хто дорікає мені партійною приналежністю, наголошую, що питання про партійність вирішуватиметься найближчим часом на міській партійній конференції, — завершив свій виступ мер.

Ми усі хочемо жити в країні, де немає продажних «ментів», де в мирний час не гинуть за волю та правду громадяни, де немає корупції, де депутати живуть на таку ж зарплату і пенсію, як і звичайні працівники. То ж усім разом і треба йти до цієї мети. Мирно, розумно, зважено. Сьогодні кровопролиття на Майдані, закони 16 січня, дії «беркутівців» об’єднали не лише опозиціонерів, а й провладних депутатів. Саме таку думку і хотів донести у своєму виступі депутат від ПР Сергій Карпенко, однак почули його, на жаль, не всі. 

Ми хочемо в Європу, тож мали б врешті-решт зрозуміти, що змінювати президента та уряд потрібно законно: шляхом проведення референдуму, позачергових виборів. А не розбиваючи вітрини магазинів, підпалюючи машини, будинки, ламаючи бруківку, захоплюючи адмінприміщення. Насилля завжди породжувало насилля. І чим би не закінчилося протистояння на Грушевського, переможців чи переможених не буде, бо з обох боків барикад стоять наші діти, батьки, чоловіки, матері.

Якщо ми за євроінтеграцію, то маємо поважати думку кожного. І якщо хтось думає не так, то це не означає, що він ворог народу.

Наприкінці засідання депутати міської ради ухвалили наступне рішення щодо першого питання порядку денного.

Вимагати:

1. Відновлення конституційних принципів народовладдя в Україні у формі народних рад та підтримати громадянські ініціативи по створенню громадянського об’єднання «Майдан».

2. Припинення тиранії та деспотії у формі існуючої центральної влади шляхом розпуску Верховної Ради України, відставки Кабінету Міністрів України та призначення позачергових виборів Президента України.

3. Відновлення конституційних прав та свобод громадян шляхом безумовної

 Відміни законів, прийнятих 16 січня 2014 року.

4. Припинення вбивств та катувань українського народу, активних членів громадянського суспільства.

5. Розпуску бандитського угрупування «Беркут» та відкритого судового процесу над активними членами угруповання, які дискредитували службу та систему правоохоронних органів в цілому.

6. Негайного звільнення політично репресованих та затриманих  політичних в’язнів — учасників протестних акцій у місті Києві та інших містах держави.

7. Встановлення громадянського контролю та посилення відповідальності суддів за прийняття неправосудних рішень. Виконання рішення Європейського суду та звільнення політичного в’язня Тимошенко Ю. В. з відновленням всіх її громадянських прав.

8. Ініціювати громадські слухання на предмет перейменування вулиці Леніна на вулицю Героїв Євромайдану.

9. Ініціювати громадські слухання на предмет перенесення пам’ятника Леніну з центральної частини міста.

10. Звернутися до рядових членів Партії Регіонів та КПУ від територіальної громади з пропозицією припинити членство у партіях, які дискримінували себе шляхом підтримання антинародних ініціатив, які викликали суспільний протест.

11. Оприлюднити дане рішення через ЗМІ та інтернетвиданнях як думку територіальної громади міста.

А також майже одноголосно проголосували за друге питання, що виносилося на засідання.

Хочеться вірити, що здоровий глузд все-таки переможе. Адже у сесійній залі були не лише «крикуни», а й помірковані люди, котрі розуміють, що Україна — це не Єгипет і не Лівія, де владу скидають зі зброєю у руках. Хочеться вірити, що справжніх патріотів у нас більше, ніж псевдоактивістів.